Людина і політика
Політична соціалізація особи.
Політична участь як наслідок політичної соціалізації.
Політична соціалізація особи.
Людина є не лише метою політики, а й її творцем. Від політичної активності й компетентності людей, їх ставлення до інституцій політичної влади, усвідомлення можливості свого впливу на зміст і напрямок політичного процесу в значній мірі залежать результати функціонування політичної системи. Беручи активну участь у політичному житті, особа здатна, відповідно до своїх інтересів, впливати на поведінку і становище інших людей, сприяти певним змінам у політичних відносинах. В демократичному суспільстві політична активність є одним з аспектів самореалізації особистості. Перехід України від тоталітаризму до демократії викликав значне зростання кількості людей, що беруть участь у політиці, прагнучи зробити свій внесок у процес розбудови правової демократичної держави в Україні.
Водночас, людина відчуває вплив суспільної і політичної системи. Така взаємозалежність проявляється у вимогах системи до продукування індивідів з певними соціальними характеристиками, які набуваються у процесі соціалізації.
Беручи участь у політичному процесі, людина прагне реалізувати свої інтереси, які вона співставляє з інтересами певної групи (нації, етносу, соціальної верстви, партії, релігійної групи та ін.), при цьому опираючись на певні суспільні норми, правила поведінки, культурні цінності, традиції даного суспільства, що спрямовують активність особи в соціально визначеному напрямку. При цьому суспільство виступає як “навчальна система”, а сам процес “навчання” – є соціалізацією.
Отже, соціалізація – процес входження людини в суспільство, під час якого людина навчається думати і поводитися соціально припустимим чином. В умовах спілкування особи з іншими людьми, соціальними групами, що відбувається у різноманітних сферах людської життєдіяльності, відбувається засвоєння і активне відтворення індивідом соціального досвіду. Результатом політичної соціалізації, яка здійснюється в рамках загальної соціалізації, є політична поведінка та діяльність людини у сфері політичного спілкування.
Отже, політичну соціалізацію можна визначити наступним чином – це процес засвоєння притаманних даному суспільству політичних цінностей, настанов, переконань, моделей поведінки, що відбувається протягом становлення та еволюції індивіда як члена політичної спільноти і спрямований на забезпечення його свідомої участі в політичному житті суспільства.
Опираючись на загальносоціологічну теорію соціалізації, науковці опрацювали теорію політичної соціалізації, яка враховує специфіку політичної сфери. Серед них найбільш відомими є:
ролева теорія трактує процес політичної соціалізації як виконання певних політичних ролей, засвоєння “правил гри” у відносинах з владними інституціями, які набуваються в ході тренування індивіда (Р. Ліптон, Т. Парсонс);
бігейвіористська теорія пов’язує процес політичної соціалізації зі становленням індивідуальної політичної свідомості на основі цінностей та емоції, або успадкованих (В. Скінер), або соціально набутих (А. Масоу, Р. Уолтерс, Р. Лейн);
психоаналітична теорія розглядає політичну соціалізацію на основі аналізу підсвідомих та ірраціональних мотивів політичної поведінки особи (Е. Еріксон, Е. Фромм).
В ході політичної соціалізації відбувається взаємодія індивіда з політичним середовищем, внаслідок якої особистість набуває або втрачає певні соціальні властивості, які характеризують її як “людину політичну”. Ця взаємодія є двостороннім процессом і включає в себе інтеріоризацію та екстеріоризацію. Інтеріоризація передбачає перехід у внутрішню структуру людини вимог соціально-політичної системи. Екстеріоризація – це перенесення у політичне середовище набутих індивідом рис.
В ході інтеріоризації формується система особистісної мотивації політичної поведінки кожної особи, яку можна уявити як систему заінтересованих і примусових мотивів політичної соціалізації.
Беручи до уваги заінтересовані мотиви політичної ...